Стус #2 (2024)

Сучасники казали: “Не кожен з нас міг бути Стусом”. Поет виокремлювався серед свого покоління безкомпромісністю, відданістю власним переконанням і жертовністю. Саме завдяки йому та когорті дисидентів-шістдесятників було збережено тяглість українського опору. Нині, майже через сорок років після смерті, голос Стуса звучить дуже гучно – як ніколи до того. 

У новому номері читайте: 

• Як цінності шістдесятників змінили культуру політичного протесту в радянській Україні та вплинули на формування громадянського суспільства в Україні — в ексклюзивному інтерв’ю з італійським дослідником Сімоне Атілліо Беллецца 
• Від мовчання про “особливо небезпечного рецидивіста” до музею: як зберігають пам’ять про Василя Стуса в його рідному селі Рахнівці на Вінниччині
• Як прочитати Стуса французькою? Нотатки поета Олеся Ільченка, який допомагав французькому славісту Жоржу Ніва перекладати поезію Стуса
• “Василь всім горів. За що не взявся, все зробить, будь-якій справі віддавався з усією душею”, – Василь Стус у спогадах його старшої сестри Марії 
• Кінотеатр “Україна”, Інститут літератури, але й не тільки: прогулянка київськими місцями, які пам’ятають Стуса 
• Як воно бути сином Василя Стуса? Інтерв’ю з Дмитром Стусом, “ненайкращим сином ненайкращого батька”
• Ізолятори, карцери, голод, позбавлення можливості листування та побачень, важка фізична праця: яким було перебування Стуса у таборі на Приураллі